Підвідомчість – це розмежування компетенції між органами держави (синонім – юрисдикція). Відповідно до ст.124 КУ юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Цивільна юрисдикція визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до судових органів. Ст.6 ЦК визначає, яким чином здійснюється захист цивільних прав. Ч.1 ст.24 ЦПК – загальне правило про підвідомчість. Для можливості з‘ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції): 1) наявність спірних правовідносин; 2) суб‘єктивний склад; 3) відсутність винятку у віднесені таких спорів до компетенції інших органів. Судам загальної юрисдикції не підвідомчі справи, які виникають із конституційних, фінансових, адміністративних правовідносин, за винятком справ, що зазначені в ч.2 ст.24 та ст.236 ЦПК. П.3 ст.24 ЦПК – визначено підвідомчість судових справ окремого провадження, перелік яких міститься в ст.254 ЦПК. Суди розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни або особи без громадянства. Питання про підвідомчість вирішується суддею одноособово в стадії прийняття заяви для розгляду. Якщо встановлено, що справа не підвідомча суду, то про це виноситься мотивована ухвала. В такій ухвалі суддя повинен роз‘яснити особі, до якого юрисдикційного органу вона має звернутися. Така ухвала про підвідомчість підлягає оскарженню.