Найважливіший закон нашої держави — це Конституція, яку ще називають Основним
Законом. Вона має найвищу юридичну силу, і її норми є нормами прямої дії.
Всі закони і правові акти, застосовувані в Україні, приймаються на основі
Конституції і не повинні суперечити їй. Тому природно, що Конституція є основним
джерелом трудового права України і навколо її положень розробляються правові
норми трудового законодавства.
Встановлюючи основоположні засади формування і дії трудового права, Конституція
наповнює його своїм змістом і при цьому виходить з того, що «людина, її життя
і здоров'я... визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст.З). Конкретні
норми трудового права з питань регулювання суспільних трудових відносин основуються
на конституційних нормах про те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності
та правах, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості,
що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
законом.
Законодавчі норми різних галузей права: цивільного, господарського, адміністративного
і трудового також — базуються на тому, що кожен має право володіти, користуватися
і розпоряджатися своєю власністю, кожен має право реалізувати свою здатність
до праці зайняттям підприємницькою діяльністю, що не заборонена законом, і
вільним обранням виду діяльності, професії, роду занять, в чому держава гарантує
для всіх громадян рівні можливості.
Для трудового права обов'язковою і беззаперечною є норма Конституції про
те, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну
плату, не нижчу від встановленого законом рівня. Право на своєчасне одержання
винагороди за працю захищається законом.
Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх
на небезпечних для їх здоров'я роботах.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Ті, хто працюють,
мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Норми Конституції встановлюють право кожного, хто працює, на відпочинок шляхом
надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки.
При цьому тривалість робочого часу, відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки,
вихідні та святкові дні, а також інші умови, які стосуються реалізації конституційного
права на відпочинок, визначаються уже нормами трудового законодавства.
Норми Конституції «переливаються» в норми трудового права. Це підтверджується
хоча б змістом ст.46 Конституції, яка закріплює право громадян на соціальний
захист (що включає право на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних
від них обставин, а також у старості) і положеннями Кодексу законів про працю,
Законів України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року, «Про основні
засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку
в Україні» від 16 грудня 1993 року, «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року
та інших, які розвивають і конкретизують конституційні норми.
Все вищесказане є підтвердженням того, що Конституція України є основним
джерелом трудового права, звідки беруть витоки всі основоположні норми трудового
законодавства.
Нині діюча Конституція прийнята в складних умовах економічної нестабільності
і політичного протистояння різних політичних рухів та партій щодо підходів до
розбудови Української держави. Тому деякі її норми, що стосуються і вищезгаданих
тут прав громадян, носять декларативний характер і поки що не завжди забезпечуються
державою. І все ж Конституція України слугує основою для розробки і створення
власного законодавства України, яке охоплюватиме всі сфери суспільних відносин
(в тому числі і трудову) і сприятиме виходу України із складного економічного
становища, становленню незалежної держави, покращенню життя всіх її громадян.
|