Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 року ввів
у правову сферу нове поняття — колективні угоди. У своїй суті колективна угода—
це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між підприємцями
і працівниками на державному, галузевому та регіональному рівнях.
Мета укладення колективних угод — встановлення основних засад і загальних
принципів регулювання трудових відносин та соціально-економічних інтересів
працівників і власників, які слугували б орієнтиром і були враховані при розробці
та укладенні колективних договорів.
Незважаючи на значну схожість колективних договорів , і колективних угод,
вони мають певні відмінності. По-перше, вони різняться сферою укладення: генеральні
угоди укладаються на державному рівні, регіональні і галузеві на відповідних
рівнях; колективні договори укладаються безпосередньо на підприємстві, в установі,
організації. Крім того, право представляти інтереси працівників при укладенні
генеральної угоди законом надане тільки профспілкам.
. Сторонами колективних угод закон визначає об'єднання власників чи уповноважених
ними осіб і об'єднання профспілок відповідного рівня.
На практиці інтереси власників на державному рівні представляє Кабінет Міністрів
як уповноважена державою особа (оскільки зараз у державному секторі економіки
зайнята переважна більшість найманих працівників) і діюча сьогодні Українська
спілка промисловців та підприємців. Інтереси працівників, як уже говорилось,
захищають професійні спілки, які об'єднались для проведення колективних переговорів
і укладення генеральної угоди.
Сторонами угоди на галузевому рівні є міністерства, відомства, інші об'єднання
власників за галузевим принципом і галузеві об'єднання профспілок чи інші представницькі
об'єднання працівників, наділені відповідними повноваженнями.
Угоди на регіональному рівні укладаються між місцевими органами державної
влади і регіональними об'єднаннями власників (якщо вони мають такі повноваження)
та регіональними об'єднаннями профспілок чи іншими органами, уповноваженими
на те трудовими колективами.
Процесуальний порядок ведення переговорів і укладення колективної угоди
майже такий, як і укладення колективного договору, що обумовлено їх сутнісною
схожістю. Відмінність полягає в тому, що колективна угода не виноситься на
обговорення і схвалення трудовими колективами; вони опосередковано, через своїх
повноважних представників беруть участь у розробці і прийнятті колективної
угоди.
Зміст і структура угоди визначаються сторонами, які її укладають. Вони включають
рекомендації з питань нормування і оплати праці, організації праці, соціальних
гарантій, сприяння зайнятості населення, охорони праці і забезпечення екологічної
безпеки, захисту інтересів працівників в приватизаційному процесі, а також
багатьох інших трудових і соціально-економічних питань.
|