ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО
(1864 — 1925)
Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі
Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня
кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у
дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до
Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до
художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з
1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У
студентські роки серйозно займається літературною справою.
Після закінчення навчання (1890) В.
Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні
матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну
контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції
виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну,
і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та
здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12
серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші,
переклади творів з російської та зарубіжної класики.
Високі почуття любові до батьківщини — розкішного, багатого краю, що
перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».
В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця,
мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»),
закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і
людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу
великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл
«Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку
української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова
(Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.
Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна
та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.).
«Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою
народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська
лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії
у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал.
В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні
твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі»
(1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця»,
«Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної
сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма
окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.
З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій,
драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба»
(1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна»
(1894).
Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і
зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М.
Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.
| 
