Величко
Самійло народився близько 1670 року в с. Жуки Полтавської сотні
Полтавського полку, тепер Полтавського р-ну Полтавської обл, помер за
деякими даними - після 1728, але офіційних даних не існує. Історик,
автор козацького літопису, що охоплює час від 1648 до 1700 років.
Походив з козацького роду. Вчився у КМА перед 1690, бо з цього року
почав служити у домі генерального писаря Василя Леонтійовича Кочубея,
був його дворянином, тобто служив "в усіляких домашніх справах", а
найбільше писарем. В. Кочубей використовував В. для особливих доручень,
включаючи його "у найпотрібніші і секретні на той час військові справи",
навіть ті, що йшли цареві, і циферні (зашифровані) до господарів
волоського і мунтянського. Через В. проходила й та кореспонденція, про
яку І. Мазепа не знав. У такому статусі прослужив 15 років і на поч.
1705 уведений до Генерального війська, канцелярії, де пробув старшим
канцеляристом 4 роки, тобто до падіння гетьмана І. Мазепи. Брав участь у
його походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на
допомогу полякам (після повстання С. Палія 1701-1702). Очевидно, і в
Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні)
доручення, залучався до посольств гетьмана. В кінці 1708 заарештований і
ув'язнений як людина, наближена до І. Мазепи. Припускають, що з
ув'язнення вийшов 1715 за сприяння сина В. Кочубея. Відтоді жив у Жуках і
Диканьці на Полтавщині, де були маєтки Кочубеїв. У Жуках ним було
написано літопис, перший том якого датується 1720. Тут же навчав
підлітків письму, а вони допомагали В. в його роботі, бо, очевидно, під
час праці над другим томом літопису В. почав втрачати зір. Остання його
робота - "Космографія" (1728) - перекладена на книжну укр. мову.
