ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ
(1918-1970)Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в
селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за
тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость
Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській
родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і
столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах.
Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у
пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував
трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі.
Мати майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом з
чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та
Меланію. Усі вони стали вчителями.
Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці, де
був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі
курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом
факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р.
змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком
розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він
викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській
семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський
продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного
інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і
літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же
предметів середньої школи (1938).
160
З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь
Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем
української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною
частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у
липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши
військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого
політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9
лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення
і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював
директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у
селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом
із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно визволений
Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він
працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно
викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі
— онуфріївській районці «Ударна праця» та обласній газеті
«Кіровоградська правда» — із статтями на педагогічні теми. Найперша його
публікація — «Перед новим навчальним роком» — з'явилася 25 серпня 1945
р. в «Ударній праці». 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його
прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом
він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали
найпліднішим періодом його науково-практичної та
літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав
чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих
у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити
її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше
узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед
завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню,
твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього
педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 р., Василь Олександрович виступає не тільки у
місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних, а згодом і
зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у Київському державному
університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник
навчально-виховної роботи», а через рік з'являється його перша велика
монографія «Виховання колективізму у школярів».
Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за одною такі
ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як «Педагогічний колектив середньої
школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів». На найвищий
щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в
шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його
яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста,
саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для
дітей та юнацтва.
До найголовніших, найґрунтовніших творів В. Сухомлинського,
опублікованих з 1960 р., належать: «Як ми виховали мужнє покоління»,
«Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал
молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина»,
«Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої
особистості» і особливо— «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю
дітям» (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона
була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і
Державної премії УРСР (1974).
Уже після смерті талановитого педагога з'явилися окремими виданнями
праці «Народження громадянина», «Методика виховання колективу»,
«Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню людину».
З 1957 р. В. Сухомлинський — член-кореспондент Академії
педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р.
йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року він був
обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського
перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його
творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі,
учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, — любив
повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути
безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід
вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя
Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому
завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд
плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло
до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
|