Михайль Семенко
(31 грудня 1892 — 23 жовтня 1937)
Творець і незмінний лідер українського
футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою (1934).
Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на
Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому
психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він
виїхав до Америки, але застряг у Владивостоці, проживши в ньому і його околицях
три роки. 1916 — 1922 був членом комуністичної партії; вийшов із партії,
оставшись безпартійним. Як тільки почалась революція, Семенко одразу вертається
до Києва, де стає впертим, енергійним ватажком «футуристичної революції» в
українській літературі.
Писати почав рано; перший друкований твір його появився в журналі Українська хата. В 1913 вже вийшла перша
збірка його поезій Прелюд, а 1914 —
дві наступні його книжки Дерзання та Кверофутуризм. В цих збірках він раз і
назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати
дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи замість
традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість замріяної особистої лірики
— голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє себе голосно і публічно в
шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений такт і оперуючи
дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденности.
Становище «білої ворони» не пригноблює його, навпаки, надає йому більше
зухвалости і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва Семенко
з шумом і реклямою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві.
Виявами його є: два числа Універсального
журналу (Київ, 1918); Флямінго за
участю першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); Альманах трьох за підписом О.
Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одно-єдине число Катафалк искусства. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одно
число Семафор у майбутнє. Апарат
панфутуристів (Київ, 1922); Жовтневий
збірник панфутуристів (Київ, в-во «Гольфштром», 1923); Гольфштром. Збірник І. Літсектор АСКК (Харків, ДВУ, 1925), що був
органом Семенкової організації «Асоціяція Комуністичної Культури»; Зустріч на перехресній станції. Розмова
трьох (Київ, в-во «Бумеранг», 1927). Проте найбільшим організаційним і
періодичним витвором Семенка була група і місячний журнал Нова генерація (Харків, 1927 — 1931) — добре редагований і
мистецьки оформлюваний в західньомодерністичному стилі, з цікавими формальними
шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною дозою поверхового
прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і претенсією на гегемонію
в літературі як творця «ленінізму в культурі». Перехід до претенсій політичних
в дусі офіційної ідеології знаменував мистецьку невдачу Семенкового футуризму,
який при більшій незалежності від Москви української культури і швидших темпах
позитивного модерного розвитку України міг би був відограти куди більшу і
справді модернізаторську роль. Роздратований тим, що ця історична роль припала
фактично таким групам, як ВАПЛІТЕ, неоклясики чи група «Ланка», — Семенко
скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в очах Москви. Од
Семенка відходять такі видатні письменники, як Слісаренко, Бажан, а фактично і
Олекса Влизько — всі вони переходять до ВАПЛІТЕ чи, як Влизько, друкуються в її
органах. Сам Семенко падає жертвою (одної із найцікавіших в історії літератури)
містифікації Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками друкувати в
Семенковій Новій Генерації зухвалі і
вбивчі пародії на Семенка й футуризм.
Семенко як поет був не в міру плодовитий. З 1918 по 1931 рік він випустив
одна за одною коло двадцяти книг, в тому числі й два підсумкові видання їх: Кобзар (повний збірник поетичних творів
в одному томі, 1910 — 1922), Київ, в-во «Гольфштром», 1924, 654 с. і Повна збірка творів ( у трьох томах),
Харків, 1930 — 1931. Плуг Семенкової поетичної творчости, не взявши солідно
відповідної своїм силам глибини, пішов скакати у всіх напрямах літературного
поля, доконуючи раз потрібне зривання віками злежалої цілини, а іншим разом
переорюючи найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога зібрати всю
його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої думки і
почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових звукових
асоціювань, строфічних новобудов, оновленої метафори.
За європеїзацію української поезії, за
вплив на талановиту молодь, за незнищимий в ньому дух вільної богеми, нарешті,
за намагання дати свою власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» — Семенко
при всій своїй вірності режимові на всіх його заворотах був знищений тим
режимом. Після розстрілу Олекси Влизька московським виїзним судом в грудні 1934
року незабаром був арештований і Семенко. Всі зв'язані з його іменем видання
були вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму ще в
зеніті свого життя зник назавжди на Соловецькому «острові смерти».
Юрій ЛАВРІНЕНКО
Українське слово. — Т. 2. — К., 1994
|