ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ - поет, прозаїк, есеїст,
перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив
редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові
(1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві
(1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ
поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991 - 1995).
Співредактор часопису тексту і візії "Четвер" (1991 - 1996).
Творчий доробок А. формально можна поділити на два головні річища:
поетичне і прозове. Поетичний дебют А. відбувся в першій половині 80-х
рр., і завершився виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом
прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком
та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск
- балаган - буфонада"), значення якої для кожного з трьох її учасників з
роками змінювалося - від чогось на кшталт "внутрішнього таємного
ордена" до "прикладної квазіфілософії життя". Проте друга поетична
збірка А. ("Середмістя", 1989) носить швидше не "бубабістський", а
"елегійно-класицистичний" характер. Уповні "балаганно-ярмарковою" можна
вважати натомість третю збірку - "Екзотичні птахи і рослини" (1991,
перевидання "Екзотичні птахи і рослини з додатком "Індія" - 1997, 2002),
яка волею автора мала б носити підзаголовок "Колекція потвор".
Поетичне річище А. вичерпується десь наприкінці 1990 р. і завершується
друкованими поза збірками циклами "Листи в Україну" ("Четвер", №4) та
"Індія" ("Сучасність", 1994, №5). Домінантою поетичної картини А. в усі
періоди його творчості видається напружене шукання "духовної вертикалі
буття", суттєво занижене тенденцією до примирення "вертикального з
горизонтальним". Звідси - стале поєднання патетики з іронією, нахил до
стилізаторства і заміна "ліричного героя" щоразу новою "маскою".
З прозових творів А. найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва,
де серце" ("Прапор", 1989) - майже фактографія служби автора у війську,
своєрідна "захалявна книжечка", що поставала під час чергувань у
вартівні. 1991 р. з'являється друком параісторичне оповідання "Самійло з
Немирова, прекрасний розбишака" ("Перевал", №1), що ніби заповідає
характерні для подальшої прози А. риси: схильність до гри з текстом і з
читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність,
еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992,
перевидання - 1997 і 1998), "Московіада" (1993, перевидання - 1997 і
2000) та "Перверзія" (1996, пеервидання - 1997, 1999, 2000, 2002) при
бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них
є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень
"фізики в метафізику" і навпаки. Усі романи являють собою доволі
відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, "чорний реалізм", трилер,
ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і
сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день у "Московіаді", п'ять
днів і ночей у "Перверзії".
Есеїстика А. виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і
поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над нинішніми
особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Перший
варіант такої книги - "Дезорієнтація на місцевості" (1999).
Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу "Моя
Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу" (польське видання - 2000,
українське - 2001, німецьке - 2003 р.) - текст, написаний до цієї
книжки А., носить назву "Центрально-східна ревізія" і являє собою спробу
гранично відвертого осмислення свого власного "часу і місця".
Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині,
Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими книжками), Швеції, Австрії,
Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині (окремими
публікаціями). Серед ряду літературних нагород - Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 р.