Народилася Василина Божук 3
січня 1907 року у мальовничому селі Великий Бичків. Про зміну свого
імені говорила: «Я не Миколая, а Василина. Назвалась так тому, що є у
нас дві Василини Божуківни, обидві дочки селян, братів Божуків... Тому
по батькові Миколі прибрала я собі його ім'я».
Початкову освіту Миколая Божук здобувала в рідному селі, її літературний
побратим Юрій Станинець згадує: «Коли одного разу на толочці вчула від
сестринниці Василини Божук вірш і дізналася, що є школа, де вчать таких
віршів, вона після закінчення народної школи проти волі батьків втікає
до Ясіня і доти плаче, поки батько не записує її до горожанської школи».
Після горожанки Миколая Божук у 1928 р. закінчила Ужгородську
вчительську семінарію.
Будучи студенткою, друкувала вірші у журналах «Пчілка», «Наш рідний
край» у коломийській «Жіночій долі» та львівській «Новій хаті». На
формування світогляду Миколаї Божук великий вплив мали твори Т.Шевченка,
І.Франка, Лесі Українки. Багато видань вона отримувала від
В.Ґренджі-Донського.
Юрій Станинець згадує, що Миколая Божук мала з ранніх літ шляхетну душу і
чутливе серце. Тоді, коли її ровесниці метою життя вважали особисте
щастя, вона плекала в собі крім свого щастя любов до свого народу. «Коли
я їй написав, як москвофіли переслі¬дують мене тільки за те, що кінчив
українську гімназію, вона ці¬лим серцем співчуває мені і обсипає
втіхами, порадами: «Хто терпен, той спасен!»,«... де щира праця, там
схід добрий мусить бути..., хто працює, той терпіти мусить».
На новий 1927 р. 19-річна Миколая Божук розмірковує про зміст життя патріотичної молоді. «Життя
- то терниста дорога, через котру мусимо переходити. Є люди, котрим
життя, - то байдужість. Они з дня на день переживають і не думають на
свої діла, не числяться з тими ділами, які зробили на користь другому,
бо їх не мають, бо тільки думають на свої розкоші, як би веселіше день
провести... Ми ж не з тих, котрі внішну красу тільки починають і до неї
моляться поганськими
словами і думками! Ми ті, що жодних терпінь не бояться і всі
неприсмности і прикрусти силуються побороти! Ми находимося в терпіннях,
але можемо мати надію, що прийде хвиля, що і для нас зігріє ясне сонце».
На думку Миколаї Божук, де немає страждань, «там не б'ється життя»,
з неволі людину може вирвати лише праця. Втішала себе думкою:
«Засвітить колись і мені доля щастя». А своє щастя вона пов'язувала з
щастям народу. «Знаєте, — писала Миколая Божук у листі до Ю. Станинця
від 10 квітня 1927 р., - шо мене зробило б щасливою? Бачити добрі овочі
своєї праці, щоб та праця була ко¬рисна для других! А потім бути і жити
біля такої душі, котрої ціль життя та сама, і так спільними силами
працювати і працювати аж до смерти на користь нашого любимого Народа!!!»
У вірші «Прощай, матусю» Миколая Божук розкрила суть учительської праці: Я буду зорі розсівать.
Найчастіше
поетка зверталася до пейзажної та інтимної лірики. У природі вона
шукала спокою і розради. Просила сонце, місяць, вітер, бистру Тису, сиву
зозулю розвіяти вічну тугу, чорні, сумні думи, віднести у далекі краї
лиху долю. Мотиви смутку, печалі не є у ліриці Миколаї Божук
домінуючими, переважають оптимістичні настрої, надія на щастя. Вона
найчастіше асоціюється з приходом веселої весни, цвітінням садів, співом
пташок, ясним сонцем.
У вірші «Ні, не співатиму пісень» Миколая Божук писала: Ні, не співатиму пісень Про смуток, сльозоньки ряснії Віддам я смуток, холод весь Привітній радості - весні.
У
багатьох творах Миколаї Божук звучать заклики присвятити життя рідному
краю, жити «на втіху рідній стороні». Звертаючись до милого серцю краю,
заявляла:
За тебе в бій готовая! В надіях вся душа моя. «Тобі, рідний краю».
Поезія
Миколаї Божук зросла на грунті народної пісні, про що свідчить
мелодика, ритміка, народно-пісенні образи. Багато її тво¬рів просяться
на музику. В.Ґренджа-Донський порівнював лірику Миколаї Божук з пташиним
співом, «шумом пливучих вод».
Сучасники поетки згадують, що вона дуже любила квіти - особливо білі
троянди і білі лілії. По смерті біля її хати ще довго сиротіли вони,
символізуючи красиве і водночас тернисте життя Микопаї Божук, що згоріла
так передчасно.
Умови життя і передчасна смерть не дали можливості розвинутися її
таланту, але й тим, що залишила по собі, за словами Юрія Станинця, «й
так заслужила собі, щоб її ім'я зоріло на закарпатському мистецькому
небі між найяскравішими зірками».
Оцінюючи творчий доробок трьох закарпатських поетес - Марійки
Підгірянки, Миколаї Божук і Марусі Тисянської, Максим Рильський писав:
«Вірші всіх трьох овіяні чистим і світлим подихом народної поезії. І
нема тут ніякої стилізації, ніякого формального наслідування. Всі три
поетеси виросли на народній пісні, виховані й викохані нею, всі три -
сущі дочки народу».
