Левко Іванович Боровиковський
народився 22 лютого 1808 року в с. Милюшках, Хорольського повіту на
полтавщині, в родині дрібного поміщика. Дід поета, миргородець Лука
Боровик, походив із старовинного козацького роду. Він добре малював і
грав на гуслях. Свій хист передав дітям. Відомим портретистом був його
син В. Л. Боровиковский, у якого деякий час вчився живопису молодший
брат - батько поета. Левко Іванович із своїми синами також захоплювався
малюванням. Усе це дало підставу селянам по-вуличному називати
Боровиковських Маляренками, а куток, де вони мешкали, - Маляренківщиною.
Читати й писати він навчився дома. повітове училище в м. Хоролі (1818 -
1822), Полтавська гімназія (1822 - 1826) - такі наступні етапи його
навчання (серед викладачів був учитель російської словесності І. Г.
Бутков). 1826 року Л. Боровиковський вступив до Харківського університу,
етико-філологічний відділ філософського факультету.
Особливий вплив на юнака справив український поет П. Гулак-Артемовський,
який викладав тут російську історію, польську мову і статистику,
керував студентським літературним гуртком. Старший брат поет зазначив
у своїх спогадах, що в університеті тоді панували "холодна байдужість і
мертвотний формалізм", як убивали творчу думку молоді. Так, коли в
"Вестнике Европы" з'явилась перекладена Боровиковським балада А.
Міцкевича "Фарис" із схвальним відгуком, то автор перекладу мав
неприємності від інспектора, оскільки без його відома студенти не мали
права друкувати свої твори.
У студентські роки з'являються перші оригінальні твори поета: в 1828 р.
"Вестник Европы" надрукував його поему-билину "Пир Владимира Великого" і
баладу "Молодиця", які були написані у виразно романтичному стилі.
Після закінчення університету в 1830 р. "со степенью кандидата за
отличие" Л. Боровиковський викладає викладає в Курській гімназії
історію, а згодом - латинську мову. Пізніше його було переведено в
Новочеркаську гімназію, а потім - у Полтавську та місцевий Інститут
благородних панночок.
Серед його учнів був кириломефодійовець І Посяда і майбутній байкар Л. Глібов. Це
був період найпліднішої творчої праці Л. Боровиковського. Крім
романтичних поезій, з-під його пера виходить багато байок, він працює
над укладанням словника української мови, записує зразки народної
творчості.
За своє творче життя поет написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в
основу яких покладені народні перекази, повір'я; переклав російською
мовою низку творів А. Міцкевича, підготував до друку 15- українських
народних пісень і 1200 прислів'їв та приказок. Він записував народні
перекази, повір'я, забобони, а також способи простонародного лікування
різних хвороб тощо.
1852 року в Києві було видано збірку Л. Боровиковського "Байки і
прибаютки". Пізніше окремі його твори зрідка друкувались у різних
виданнях. Відомостей про останні роки життя Л. Боровиковського майже
немає. Помер поет 26 грудня 1889 р., поховано його в рідних Милюшках.
